| |
Іван Михайлович Нагірний დაბ. 1916
From Rodovid KA
| საგვარეულო | Нагірні |
| სქესი | მამრობითი |
| დაბადებისას მიღებული სრული სახელი | Іван Михайлович Нагірний |
| მშობლები | |
მოვლენები
1916 დაბადება:
ქორწინება: ♀ Марія Головко (Нагірна) [Головки]
შენიშვნები
Ім’я вихідця зі Старих Стрілищ Івана Нагірного, одного з керівників протинімецького і протирадянського підпілля на Наддніпрянщині, фактично незнане на його малій батьківщині. Цей короткий нарис покликаний ліквідувати ще одну білу пляму в історії визвольного руху.
Іван Нагірний народився у 1916 р. в с. Старі Стрілиська (тепер с. Старі Стрілища Жидачівського) в родині селян Михайла та Агафії (з роду Гладких). Крім Івана, вони мали ще трьох дітей. Це Софія (1900 р.н., за чол. Бояновська), Петро (1909 р. н.) та Катерина (1912 р., згодом мешкала в сусідньому селі Любша на Рогатинщині).
Закінчивши 7 класів народної школи, у 1936–1938 рр. І. Нагірний вчився на столяра в майстерні у Нових Стрілищах. Одночасно допомагав на господарстві батькові, який мав 3 га землі, коня і дві корови. Після закінчення навчання виїхав навесні 1938 р. до Львова, де працював по столярних майстернях. З дитинства мав пошкоджену ліву руку, тому був непридатний для військової служби.
Від 1934 р. належав до “Просвіти”, ймовірно, ще в 1930-х рр. став членом Організації Українських Націоналістів, оскільки був ув’язнений у польській тюрмі. У Львові познайомився із чорноробом однієї із друкарень Марією Головко, яка невдовзі стала його нареченою.
З початком Другої світової війни навідався в жовтні 1939 р. в село, взяв довідку про те, що тут мешкає. Це були його останні відвідини як Старих Стрілиськ, так і батьків та родини. З Марією виїхав до її рідного села Малковичі під Перемишлем, які опинилися під владою німців. Звідси подався до Кракова, де через Український Допомоговий Комітет влаштувався на роботу столяром на будівництво заводів важкої артилерії у Ватенштадті біля Брауншвайгу (Німеччина). Там перебував від грудня 1939 до червня 1940 р., відтак перебрався до свого знайомого Василя Телішевського, який вчителював на станції Рейовець біля Холма. Тут І. Нагірний працював столяром на цементному заводі від серпня 1940 до літа 1941 р.
З початком німецько-радянської війни І. Нагірний виїхав у Львів, звідки в складі похідних груп ОУН вирушив на Східну Україну. Був учасником рою під керівництвом Ярослава Якимця. Дійшовши до Житомира, повернули на Черкаси. Тут у вересні 1941 р. взяли участь в організації районної управи, поліції, редакції газети “Черкаські вісті”.
Відправлений на зв’язок до Києва, І. Нагірний сконтактувався у жовтні того ж року із членом крайового проводу ОУН Східних Українських Земель (СУЗ) Ярославом Хомівим-“Лімницьким”-“Зубенком”. До Черкас вже не повернувся, а був скерований у розпорядження обласного провідника ОУН Чернігівщини “Яреми”, за дорученням якого займався організацією підпілля у Ніжині та Прилуках. Був затриманий поліцією, яка планувала передати його в гестапо. Проте І. Нагірний домовився із одним поліцаєм, який допоміг йому звільнитися, інсценізувавши втечу.
Повернувся до Києва і в січні 1942 р. виїхав у Золотоношу на Полтавщину (тепер Черкаська обл.). Тут працював на посту заступника окружного провідника ОУН Яготинщини Мартина Пруца. Разом вони створили організаційні осередки в містах Золотоноша, Пирятин, Яготин, а також в Іркліївському, Гребінківському та Канівському районах. Навесні 1942 р. І. Нагірний їздив у Полтаву на зв’язок до обласного проводу ОУН Полтавщини.
Пропрацювавши рік на Полтавщині, І. Нагірний у січні 1943 р. повернувся до Києва, де крайовий провідник Пантелеймон Сак-“Могила” призначив його провідником ОУН міста Києва та членом крайового проводу. Невдовзі, в лютому 1943 р., “Могила” та ряд інших керівних діячів були заарештовані, тому І. Нагірний до травня того ж року фактично виконував обов’язки провідника організації на СУЗ.
უახლოესი წინაპრები და შთამომავლები
